"Я той корабель, що не тоне". До 80-річчя від дня народження Юрія Покальчука

 

10 вересня 2008 року — трагічна дата в історії української модернової літератури: це день смерті скандального письменника сучасності Юрка Покальчука. Він помер у ніч на 10 вересня після тяжкої й тривалої хвороби в онкологічній лікарні Києва, де провів останні два місяці свого життя.

Юрко народився 24 січня 1941 року в Кременці. Дитинство і юність провів у Луцьку. Навчався в Луцькому педагогічному університеті, хоча згодом перевівся до Ленінградського університету на факультет східних мов (1965 р.).

Як казав сам письменник, з дитинства він "був захоплений тим, що людина може сама створити цілий світ і жити там, особливо, якщо реальність не подобається". Як наслідок, уже в 1956 році Юрко написав своє перше оповідання. Втягнувся, і вже був у такому стані, що не писати просто не міг.

З 1997 по 2007 роки Покальчук — президент Асоціації українських письменників, а з 2000 по 2002 роки — член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Юрка Покальчука знають не лише як одного з найпопулярніших письменників України, а й як науковця, перекладача, кандидата філологічних наук. Юрко як перекладач знав багато іноземних мов: російську, польську, англійську, іспанську, французьку, португальську, італійську, гінді, чеську, німецьку, урду та ін. Він переклав Гемінгвея, Селінджера, Борхеса, Амаду, Маріо Варгаса Льосу, Кіплінга, Рембо та ін.

З-під його пера вийшло понад 600 публікацій у періодиці. Юрко також виступав зі своїми віршами під акомпанемент свого рідного музичного гурту "Вогні Великого Міста".

Творча спадщина літератора вражає. Ю. Покальчук — автор 17 книжок ("Хто ти?" (1976), "І зараз, і завжди" (1980), "Шабля і стріла" (1990), "Химера" (1992), "Заборонені ігри" (2005) та ін.). Іноді жанр його творів характеризують як "інтелектуальну еротику", причому на перше місце ставлячи саме слово "інтелектуальну". Юрко експериментував у літературі, пишучи свої романи з елементами еротики. Саме тому в його популярності є щось скандальне.

Окрім мандрівок в Індонезію, Нікарагуа, Аргентину, які Юрко полюбляв, значна частина його життя була пов’язана з телебаченням. Він працював на телеканалі "1+1", а останнім часом був головою громадської ради при Національній раді.

10 вересня 2008 року Україна втратила не лише відомого літератора, а й сильного журналіста, активного громадського діяча й талановитого музиканта. Як розповідала донька письменника Оксана, "він пішов як святий — уві сні". Святим його вважають і діти з колонії в Прилуках на Чернігівщині, яким Покальчук допомагав 20 років. Він вчив їх читати, малювати, друкував їхні вірші у журналі "Горизонт", а також написав про них свою книгу "Хулігани". "Я бажав би всім когось любити, щоб рухатись вперед", — постійно повторював Юрко Покальчук. Йому було 68, та люблять його люди всіх поколінь. І, незважаючи на те, що письменник пішов від нас, він буде жити вічно у серцях своїх шанувальників.

онлайн-зустріч з Оленою Богатиренко

Карантинні будні засмучують своїми обмеженнями у живому спілкуванні, однак працівники відділу міського абонементу Волинської ДОУНБ ім. Олени Пчілки знаходять нові форми комунікації з нашими читачами і піклуються про цікаве дозвілля кожного!)

18 січня відбулася онлайн-зустріч із талановитою письменницею Оленою Богатиренко. В онлайн форматі розмовляли про нову книгу авторки "Не моя Мія", про долі головних героїв роману, що переплітаються із реальним життям, про вічні питання життя і щастя і звісно про творчі плани власне письменниці. Дякуємо Олені Богатиренко, Валентині Казмірчук та іншим учасникам онлайн-зустрічі за теплу атмосферу та невимушеність спілкування! Приємно, що сучасна українська література поповнюється новими іменами! 

18 січня 2021 - визначна подія в історії Волинської ДОУНБ ім. Олени Пчілки. Клубу "Золоте покоління" - 4 роки!

Наша бібліотека - це не тільки найбільша книгозбірня Волині, це - і краєзнавча скарбниця, і мистецька світлиця, це - місце єднання поколінь, спілкування один з одним.

Любов до книги, бажання зустрічатись з цікавими людьми, тісніше спілкуватись наштовхнуло відділ міського абонементу створити щось цікаве для людей літнього віку, об'єднати їх і зробити життя на пенсії більш яскравішим і активнішим, допомогти не відчувати себе самотніми. У 2017 році в нашому відділі ми створили клуб "Золоте покоління". Спочатку він нараховував лише четверо людей, а зараз - їх уже більше 20. Головою клубу всі одноголосно обрали замісником - Сорокіну Галину Григорівну в даний час пенсіонерку, а в минулому - інженером за фахом.

Одним із перших прийшов до клубу найстарший наш читач Кудь Вадим Олексійович. Тоді ми всі вітали його з 90 річчям, жінки спекли для нього торт, співали пісень. Він був дуже задоволений. Всі ці роки Вадим Олексійович активно відвідував бібліотеку, дуже полюбляв зустрічатись у нашому клубі, на засіданнях якого, цікаво розповідав про те, як танкістом пройшов усю війну, закінчив її на Волині, де і одружився. Він належав до тієї рідкісної кагорти людей, які випереджають свій час, прокладають мости між поколінням. Більше 15 років він пропрацював деканом історичного факультету ВНУ ім. Лесі Українки, викладачем історії тут же, і тільки у 85 років вийшов на заслужений відпочинок. Вадим Олексійович завжди переймався проблемами Волинського краю ( хоча був уродженцем Криму), спирався у своєму житті на кращі моральні та духовні традиції українського народу, доля якого йому була не байдужа. На засіданнях клубу "Золоте покоління" він презентував більше 10 своїх праць, присвячених історичному минулому Волині. Але 14 серпня 2020 року він відійшов у вічність, залишивши по собі пам'ять у наших серцях, у своїх працях та студентах, в душах, яких він сіяв добро, щирість, порядність, любов до України.

Не можемо не згадати ще одну людину, нашого активного читача, колишнього вчителя історії с. Прилуцьке, організатора цього клубу Миткалика Романа Нікандровича. На жаль, вже майже 2 роки його немає з нами, але ми завжди відчуваємо його присутність. Корінний волинянин, уродженець с. Прилісне Маневицького району, він по крихтах багато років шукав і збирав інформацію про історичне минуле свого села і видав книгу "Моє село, мої односельчани". У 2017 році він подарував декілька екземплярів книги нашій бібліотеці і кожному члену клубу. Спортивної статури, енергійний, завзятий, усміхнений, таким він залишився назавжди у нашій пам'яті. 

На зустрічі до клубу "Золоте покоління" приходять письменники, журналісти, літератори, і просто цікаві люди, а деякі з них виявляють бажання стати членами нашого клубу. Так у 2018 році ми запросили на засідання клубу журналіста Мирона Омеляновича Козака. Саме тоді він видав свої книги: " Дворіччя", "Два світи Василя Іваничука", "Він і Вона", які презентував на засіданні клубу і подарував кожному члену клубу та відділу міського абонементу. Потім він виявив бажання записатися у наш клуб і став його активним відвідувачем. Йому дуже подобаються наші літературно-мистецькі заходи, до яких він долучив і свою дружину Валентини Андріївна. Тепер вони удвох частенько заходять до нашої бібліотеки.

Клуб "Золоте покоління" - це цікаві святкування Різдва Христового, 8 Березня, Дня Перемоги, Дня Матері, читання улюблених поезій, творів і просто бесіди на різні теми. Члени клубу - люди різних професій, віку, уподобань, захоплень - колекціонують предмети старовини, збирають лікарські рослини і виготовляють смачніші корисні чаї, якими пригощають нас на засіданні клубу (зокрема Друль Ігор Степанович), печуть кулінарні шедеври Пайова Надія Василівна, Купарова Ірина В'ячеславівна і чудово читають на пам'ять поезію і прозу, зокрема Журавльова Людмила Миколаївна. 

Але всіх їх об'єднує любов до книги, бажання спілкуватись між собою і жити активним життям. 

15 січня - чим знаменитий цей день у нашій історії?

Саме сьогодні у 1871 році народився Агатангел Кримський, український історик, письменник, перекладач, один з організаторів Академії наук України. 

А ще, майже 400 років тому у цей день з'явився на світ Жан Батист Мольєр, дійсне ім'я і прізвище якого Жан Батист Поклен, французький драматург, актор, театральний діяч, автор знаменитої комедії "Міщанин - шляхтич".

Чи знаєте ви, що 15 січня також відзначав своє День Народження Осип Мандельштам, російський поет єврейського походження, прозаїк, есеїст, перекладач. Його друзі писали про нього, що це "була скринька із сюрпризами: у його особи поєднувалися мудрість та делікатність, скромність та каприз, любов до читання, зокрема до української прози".

Ганна Чубач "Мені хочеться всю себе доспівати"

Народилася Ганна Танасівна Чубач у переддень Різдва, 6 січня 1941 року, в селі Плоске Муровано-Кироловецького району на Вінниччині в сім'ї хліборобів. Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики Українського поліграфічногоінституту та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві. Працювала в редакціях газети „Літературна Україна” та журналу „Дніпро”. Авторка 30 поетичних збірок („Журавка” (1970), „Жниця” (1974), „Ожинові береги” (1977), „Заповіти землі” (1978), „Срібна шибка” (1980), „Святкую день” (1982), „Житня зоря” (1983), „Листя в криниці” (1984), „Літо без осені” (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень.

За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою. За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: „Вивчаймо самі”, „Сонячна абетка”, „Алфавітні усмішки”, „Жук малий і волохатий”, „Черепаха Аха”, „Прикмети — не секрети” та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її „Абетками” та весело-виразні вірші. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії „Дружба”; заслужений діяч мистецтв України.

Після смерті чоловіка важко хворіла, пережила інсульт. Померла 19 лютого 2019 року. Похована на Байковому кладовищі разом із чоловіком.

Новорічні подарунки від читачів

Зимонька-зима приносить не тільки морози й хуртовини, та ще й багацько свят і подарунків! Читачі нашої книгозбірні не виняток! Щиро дякуємо Соколовій Тетяні Олександрівні за подаровані книжки сучасних авторів Джоджо Мойєс, Андрія Осіпова, Світлани Талан та Люко Дашвар. 

13 січня в Україні

Первісний дохристиянський характер новорічного свята добре зберігся у традиційних звичаях та обрядах українців. 13 січня установлене свято на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), а 14 січня - свято на честь Василія (Василя) Великого, а ще 14 січня перший день Нового Року за старим стилем. Найважливішими моментами традиційного новорічного святкування є багатий святковий стіл, щедрування й засівання (обходи домівок із поздоровленнями, побажаннями), ворожіння, рядження, веселощі й забави. За давніми повір'ями напередодні Нового Року не можна їсти м'ясо птиці та рибу, щоб щастя з вашої домівки "не відлетіло" і "не попливло". 

Для всіх, хто не байдужий до своєї національної культури і хоче більше дізнатися про обряди та звичаї, що стали популярними й традиційними в рідних областях України, ми пропонуємо переглянути такі книги: