"Мозаїка творчості Марка Кропивницького" (до 180-річчя від дня народження Марка Кропивницького, українського письменника)

Марко Кропивницький народився (22) травня 1840 в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Херсонщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена в селі Катеринівка (яке з 1962 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п’єси українських і російських драматургів. Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.

З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п’єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок. Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич«знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах. У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства. У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання». Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.

Після скасування (1881) заборони українського театру почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882 р., включала п’єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук» та «Невольник». У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п’єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав’язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується. Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900). Незлостивою іронією позначено комедію «Голомозий» (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й «етюд» (одноактівки «По ревізії», «Лихо не кожному лихо…»). Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).

Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» заГушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»). Він написав більше сорока п’єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії. Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров’я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п’єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п’єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі. Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

Твори Марка Кропивницького

Кропивницький, Марко Лукич. Глитай,або ж Павук[Текст] : драма в 4-х діях, 5 одмінах. Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2017.

П'єса виношувалась протягом тривалих років і була написана, як зазначив сам автор, «... ще до тих часів, коли дозволені були українські вистави». Ймовірно, що перші начерки «Глитая» припадають десь на 70-і рр. минулого століття.  Офіційний дозвіл 1881 р. міністерства внутрішніх справ виставляти п'єси українською мовою прискорив написання драми. Після перших гастролей української трупи Марко Лукич, як згадує про це М. К. Садовський, «сів кінчати й виправляти свою драму «Глитай, або ж Павук». Зауваження М. Садовського свідчить про те, що цю п'єсу Кропивницький написав колись раніше. Остаточне ж опрацювання «Глитая» припадає десь на початок або середину 1882 р. З грудня 1882 р. п'єсу здано до цензури, а 15 грудня цього ж року дозволено цензором до вистави. Трупа Кропивницького здійснила прем'єру «Глитая» в м. Чернігові 11 січня 1883 р. В ролі Йосипа Бичка виступав автор. Роль Олени виконувалаМ. Заньковецька, Андрія- М. Садовський.

Кропивницький, Марко Лукич. Дай серцеві волю, заведе в неволю [Текст]. Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2018.

Над п'єсою Кропивницький почав працюватив 1863 році в Києві, а завершив того ж року в містечку Бобринець. Первісна назва твору «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить» після кількох переробок була замінена драматургом на іншу -«Дай серцеві волю, заведев неволю». Автограф першої редакції, який довго і старанно розшукував сам письменник, став відомий радянським літературознавцям лише1950 р., коли його подарувала Державному музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР вчителькаМ. Г. Варакіна з села Порєцьке, Чуваської АРСР. До М. Г. Варакіної рукопис потрапив від товариша Кропивницького по Бобринецькому повітовому училищі та участі в аматорських виставах, згодом гласного міської думи Є. Є. Мячикова. На першій сторінці рукопису автором блакитним олівцем написано: «Дай серцеві волю, заведев неволю». В кінці позначена дата: «1863 года июля 23 дня, г. Киев».

Кропивницький, Марко Лукич. Доки сонце зійде, роса очі виїсть [Текст] : драма в 4-х діях і 5-ти одмінах. Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2017.

Першу, чорнову, редакцію п'єси, за свідченням самого автора, можна віднести до 1868-1870 рр.  В зв'язку з дозволом властей у 1881 р. ставити п'єси українською мовою, Кропивницький, як згадує про це М. К. Садовський, влітку 1882 р. «почав переробляти комедію (сказано саме так.- П. К.) на чотири дії «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», яку він, Садовський, знайшов тоді між його паперами («шпаргалами»), п'єсу, яку, вважає мемуарист,- "видимо він (тобто М. Л. Кропивницький.- П. К.) написав, а потім занедбав. Цю комедію, що була написана наполовину по-українському, він переробив за літо на драму тієї ж таки назви" . Ця переробка, яку можна вважати за другу редакцію драми, була дозволена царською цензурою і виставлялася українськими театральними трупами аж до 1891 р., коли її було заборонено.  У 1891 р. Кропивницький надіслав міністру внутрішніх справ «Прошение», в якому повідомляв, що через рік (тобто в 1892 р.- П, К.) він п'єсу«Доки сонце зійде, роса очі виїсть» переробив і під назвою «Не до пари» подав до цензури, і незабаром отримав відповідь: «Признана неудобной». Цей варіант п'єси є третьою переробкою. До нашого часу він не зберігся.  Четвертим варіантом п'єси є «Нерівня», яку Кропивницький остаточно завершив і надіслав до цензури 1894 р. Заборона цього варіанту драми знову змусила Кропивницького переробляти твір.  У 1899 р. він надсилає до цензури новий, п'ятий варіант п'єси під назвою «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», який у 1900 р. і був дозволений до вистави і друку. В такому вигляді п'єсу надруковано в третьому томі творів М. Л. Кропивницького видання  1903 р. Порізаний текст п'єси не міг задовольнити демократично настроєного драматурга. Він ушосте переробляє твір, орієнтуючись на первісний (пізніше заборонений) варіант 1882 р.  Із цих шести редакцій п'єси «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» до наших днів дійшло лише три - «Нерівня» (1894р.), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1899 р.) і «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1900р.).  21 січня 1883 р. відбулася прем'єра п'єси і бенефіс М. Л. Кропивницького. Автор виконував дві ролі: Максима Хвортуни і поміщика Воронова.

Кропивницький, Марко Лукич. По ревізії [Текст] : п’єса на одну дію. Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2017.

Марко Лукич Кропивницький був видатним артистом, одним з видатних творців українського театру. У веселій п’єсі своїй – «По ревізії» письменник яскравими фарбами малює внутрішнє життя сільського волостного правління».

Життєвий і творчий шлях

Коломієць Ростислав. Марко Кропивницький. Київ : Фоліо, 2019. 120 с.

Фундатор українського професійного театру Марко Кропивницький (1840—1910) був на рідкість обдарованою людиною. Він створив понад 40 п’єс, заснував перший національний професійний театр на теренах Східної України (уславлений театр корифеїв), виховав ціле покоління українських акторів-професіоналів. Його чудові акторські дані (зіграв більше 500 ролей) доповнювалися прекрасним голосом — високим басом. Крім того, Марко Лукич написав мелодії для багатьох п’єс, розумівся на образотворчому мистецтві (це дозволяло йому керувати створенням декорацій), був тонким і спостережливим психологом, що постійно проявлялося у його роботі  як режисера. Ще за життя Кропивницького називали «батьком українського театру», «українським Мольєром» і «українським Шекспіром», а його прогресивні ідеї актуальні й у наш час.

Новиков Анатолій. Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького. Харків, 2019. 315 с.

7 травня 2019 року, якраз до дня народження М. Кропивницького вийшла книга літературознавця, доктора філологічних наук Анатолія Новикова „Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького“. Враховуючи малий тираж і те, що вона вийшла у Харкові, навряд чи широкий читач, а тим більше мешканці міста, матимуть можливість познайомитися з книгою. А вона заслуговує цього. Тут подано не лише розгорнуту картину життя і творчости М. Кропивницького, його взаємин з колеґами, з тодішньою владою, а й загальну картину театрального життя в Україні того часу.

ТОП 5 найцікавіших фільмів про письменників

Толкін \ Tolkien 

США. Режисер Доме Карукоскі.

Твори британського письменника Дж. Р. Р. Толкіна давно посідають особливе місце у серцях шанувальників фентезі. Та відомим на увесь світ автора зробив режисер Пітер Джексон своєю кінотрилогією «Володар перснів» (2001-2003).

Гобіти з волохатими ногами, ельфи з гострими вухами, гноми з поганим характером, потворний і одержимий Горлум. «Толкін» розповідає біографію автора майже не залучаючи фентезійних істот, лише зрідка силуети демонів і драконів з’являються на полі бою Першої світової війни.

Саме у травматичному воєнному досвіді Толкіна автори біографічного фільму шукають передумови творення дивовижного світу Середзем’я.

Віта і Вірджинія \ Vita & Virginia

Велика Британія, Ірландія. Режисерка Чанія Баттон.

У той самий час, поки Толкін лише набирався досвіду для своїх творів, неподалік розгорнулася інша драма, яка стала підґрунтям іншого видатного твору британської літератури – любовна історія Вірджинії Вульф та Віти Саквілл-Вест.

Стрічка розповідає про пристрасті між двома письменницями, їхніми законними чоловіками та коханками. Згодом Вірджинія відштовхуватиметься від образу Віти для творення героїні «Орландо».

Заборонений

Україна. Режисер Роман Бровко.

Фільм розповідає про українського поета дисидента Василя Стуса, про його протистояння з тоталітарним режимом Радянського союзу. Автори зосереджуються на кількох основних етапах життя Стуса – київський період, суд і його останні дні у колонії. Створення фільму супроводжувався скандалами та критикою, що свідчить, принаймні, про кількість людей, яким не байдуже до цієї історії. Останніми роками кількість українських фільмів у кінотеатрах збільшується, збільшується серед них і кількість стрічок про українських письменників.

Наступного року можна сподіватися на «Тарас. Повернення» про російське ув’язнення Тараса Шевченка, «Узлісся» про Лесю Українку і документальний фільм «Ульяненко: без цензури» про Олеся Ульяненка.

Брехт \ Brecht

Німеччина, Австрія, Чехія. Режисер Генріх Брелер.

Історія про письменника і Першу світову війну з протилежного, так би мовити, до «Толкіна» окопу – німецького.

Фільм починається з 1956 року, року смерті Бертольда Брехта, і повертається до його юності, коли Німеччина вже охоплена мілітаристською лихоманкою, а Брехт відчайдушно зосереджується на письмі.

Стрічка виконана у доволі традиційному стилі й часом більше зосереджена на любовних пригодах. Проте додавання до оповіді справжніх інтерв’ю близьких Брехта робить фільм більш натхненним і цікавим для перегляду.

Колетт \ Colette

США, Велика Британія. Режисер Вош Вестморленд.

Юна Колетт у виконанні Кіри Найтлі стає дружиною видавця, відомого як Віллі. Чоловік пропонує їй писати, але видає твори під власним іменем. Книжки стають бестселерами, особливо популярними серед жіночої аудиторії. Конфлікт спалахує, коли чоловік змушує Колетт написати чергову книжку, але її вже не влаштовує роль «письменниці-привида». Героїня Кіри Найтлі йде від чоловіка, починає виступати у театрі Мулен Руж, а Париж початку минулого століття з цікавістю спостерігає за її любовними інтригами з чоловіками та жінками.

Наступні книжки Колетт здобувають ще більшої популярності та визнання. Її твори подобаються кінематографістам, тож їх неодноразово екранізують визнані французькі режисери, а американський мюзикл «Жіжі» – отримує 9 Оскарів, зокрема за сценарій.

Література Західної Європи: 10 книг німецьких письменників

16 травня вся Україна відзначає День Європи, ми підібрали невеликий  список авторів Західної Європи, які цікаво було б прочитати кожному. 

Німеччина подарувала світові багатьох видатних письменників. Німецька література змінювалася з кожною епохою. Однак усіх авторів (як класиків, так і сучасників) об’єднує спільна риса – глибина. Література цієї країни іноді аж занадто глибока, життєва, лірична і навіть трагічна. Та із плеяди німецьких авторів кожен може знайти близький для себе твір. Далі – 10 книг він найвідоміших письменників Німеччини.

Томас Манн «Сповідь афериста Фелікса Круля»

(Видавництво Жупанського, 2011, 

пер. Роман Осадчук)

Історія афериста й авантюриста Фелікса Круля. Батько головного героя був успішним виноробом, але розорився. Хлопець вирішив піти іншим шляхом. Фелікс переїхав у Францію, де працював спочатку ліфтером, а потім – офіціантом. Приваблива зовнішність, харизма і «тонкий» розум стали грізною зброєю Круля. Використовуючи всі свої принади, головний герой заволодів грошима відомої письменниці, а потім примудрився замінити відомого аристократа у світовому турне.

       Герман Гессе «Гра в бісер»

(Фоліо, 2017, пер. Євгеній Попович)

Остання і найсерйозніша робота німецько-швейцарського письменника. Гессе актуалізував тему подальшої долі культури та поступового занепаду духовності. Особливу увагу автор звернув на елітарну культуру, проблему її самоізоляції та втрату творчого духу. Глобальні роздуми німця зробили його останній роман частково антиутопічним.

Франц Кафка «Перевтілення»

(O.K.Publishing, 2017, пер. Анна Савченко)

Одного разу Грегор Замза прокидається не людиною, а бридкою комахою. Чоловік не втрачає здоровий глузд, але в нинішньому положенні майже нічого не може робити, навіть відкрити дверей. Метаморфоза дуже розчарувала членів сім’ї Замзи, оскільки Грегор – єдиний, хто матеріально забезпечував усю родину. Кафка розкрив своє бачення того, як рідні можуть змінити відношення до близької людини в разі відсутності користі від неї.

                 Еріх Марія Ремарк

                                «На Західному фронті  без змін»

     (КСД, 2018, пер. Катерина Гловацька)

Історія Пауля Боймера і таких як він людей, кого в молодому віці відправили на війну. Головний герой міг здобути освіту і професію, але його навчили тільки одного – вбивати. Роман – відверта історія про молодих хлопців, чиї долі зламала війна. Юні солдати навряд чи колись забудуть пережите. Вони відчули на собі кров, страх, ненависть і несправедливість, а тепер їм треба якось жити далі.

Ґюнтер Ґрасс «Моє сторіччя»

(ВСЛ, 2017, пер. Наталка Сняданко)

До книги увійшли 100 оповідань. Кожен твір належить до певного року – з 1900 по 1999. У більшості з них оповідь ведеться від першої особи. Головні оповідачі – люди. Кожне оповідання Грасса символізує певний історичній період Німеччини або усього світу. Письменник показав, як звичайні німці сприйняли ті чи інші події та що змінилося після цього.

Вольфґанґ Шивельбуш «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурману»

(Ніка-Центр, Видавництво Анетти Антоненко, 2016, пер. Юрко Прохасько, Тарас Цимбал)

Дослідник науки і культури у цій книзі звернув увагу на роль спецій в історії людства. Виявилося, що чай, кава, перець, тютюн і навіть опіум мають багате минуле і приховані таємниці. Шивельбуш перенесе читачів у перші європейські кав’ярні, англійські джин-бари й німецькі шинки. Автор охопив широкий історичний період, починаючи із Середньовіччя, щоб детально розкрити історію кожної «речовини насолоди», завезеної до Старого світу.

Герта Мюллер «Гойдалка дихання»

(Фоліо, 2011, пер. Наталка Сняданко)

Події розгортаються на початку 1945 року. Леопольд Ауберг разом із іншими румунськими німцями потрапив у полон. Хлопця відвезли на примусові роботи в Україну. Перед від’їздом бабуся запевнила головного героя, що він повернеться додому. Ці слова допомагали Леопольду триматися усі роки, проведені в полоні. Ауберг пережив голод, вистояв і дійсно повернувся додому. Однак у новому світі для хлопця місця вже не знайшлося.

Шарлотта Лінк «Незнакомец»

(Эксмо, 2017, пер. Ірма Франк)

Ребекка Брандт мешкає в чудовому будинку на узбережжі Провансу. У жінки є все, але їй чомусь хочеться звести рахунки із життям. Брандт була близькою до самогубства, та в її помешканні опинилися німецькі туристи – Інга і Маріус. Вони врятували жінку від жахливої депресії, але згодом ситуація знову погіршилася. Німці каталися на яхті, після чого Маріус пропав. Дружина вірить, що з чоловіком все добре. Ще більше на це надіється німецька поліція, оскільки Маріус підозрюється у вбивстві прийомних батьків. Інга, звісно, цього не знала.

Ангела Зоммер-Боденбурґ, Ніколас Воллер 

«Маленький вампір»

(Талант, 2017, пер. Анна Хромова)

Рудольф Секвільбег незвичайний хлопець, тому що він…вампір. Головний герой збирається відсвяткувати 13-ліття, але в нього майже немає знайомих однолітків. У Рудольфа є один друг, та він – людина. Хлопцям це не заважає дружити, однак на їх шляху з’явиться багато перешкод, подолати які вони зможуть тільки спільними зусиллями. Друзям доведеться боротися з мисливцем Рукері, а потім – опинитися в епіцентрі протистояння двох світів.

Марк Ельсберг «Blackout. Завтра буде запізно»

(Рідна Мова, 2016, пер. Петро Таращук)

Світ став глибоко технологічним і глобалізованим. Система життєзабезпечення дбає про те, щоб у людей все було добре. Та чи справді їм гарно жилося і чи заслуговують вони на щось краще? Подібні питання виникають у людей після того, як стається блекаут – збій в енергосистемі. Для одних масштабна аварія означає втрату влади, а для інших – свободу.

Приємного читання та пам'ятайте - #залишайтеся_вдома!

За матеріалами https://blog.yakaboo.ua/10-knyg-nimeckyh-pysmennykiv/

Бібліотечна родина

15 травня ми відзначаємо міжнародний день сім’ї, свято близьких та рідних нам людей по крові, але варто згадати ще одну родину, не менш важливу у нашому житті, з якою ми проводимо більшу частину щоденного життя – бібліотечну родину – разом навчаємося, разом працюємо, разом відпочиваємо та разом подорожуємо. Це ті люди які, прийдуть на допомогу та підтримають у важку хвилину в робочих моментах. Це ті люди, які і надалі ідуть пліч-о-пліч усе життя. Звісно цим ми завдячуємо нашим керівникам, які згуртовують нас до одної мети, досягати нових знань та розвиватися кожного дня. Щиро дякуємо і нашим читачам, які приходять уже скільки років тепер із цілими сім’ями, саме вони є прикладом для нинішньої молоді та студентів.

Зі святом, родино!

Поезія у музиці: ТОП-5 поетів, чиї тексти набули додаткового ритму

Для когось поезія давно втратила актуальність і лишається чимось «олдскульним», а для когось вона стає майданчиком для живих емоцій. Ми зібрали невеликий список поетів та поеток, чию поезію можна послухати у пісенному варіанті. А як відомо аудіальне сприйняття часто відкриває додаткові сенси!

Юрій Андрухович і Karbido

Кооперація польського гурту Karbido та українського письменника Юрія Андруховича свого часу була справжнім вибухом. За допомогою слова і звуку вони досліджували міста, людей, пам’ять час і різні стани. Записувалися від Дрогобича до Гонконгу. Разом випустили 5 альбомів — «Самогон» (2006, 2008), «Цинамон» (2009), «Абсент» (2012) і «Atlas Estremo» (2015) і «Літографії» (2018). Андрухович та Karbido підкорили своєю творчістю десятки міст та країн. На слухачів чекає щось на кшталт смакування якісного міцного напою. Добре настояна поезія, ритміка, мелодика.

Оксана Забужко & Сестри Тельнюк

Музичний дует Сестри Тельнюк давно дружили із письменницею Оксаною Забужко, тож не дивно, що у 2012-му це вилилось у спільний музично-поетичний проєкт. Сестри записали альбом «Дорога зі скла», він містить поезії Оксани Забужко, Галини Тельнюк та Райнер Марії Рільке (у перекладі Юрія Андруховича). Кілька треків з альбому записані під час концерту у Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» 27 червня 2012 року студією звукозапису «Комора». Багато відомих композиторів та культурних діячів залишили свої схвальні відгуки про цю програму, зокрема Валентин Сильвестров: «Геніальне відчуття поезії та розуміння музики! Це – безперечно талановито». Також сестринський дует створював і окремі пісні на тексти Оксани Забужко.

Юрій Іздрик, Григорій Семенчук та «Drumтиатр»

У 2010 Юрій Іздрик поповнив рух літературно-музичних проєктів та разом із музикантом Григорієм Семенчуком створив «Drumтиатр». Іздрик не лише читає поезію, а й грає на бас-гітарі. Медитативний, протяжний стиль читання Іздрика поєднується із різними стилями музики, що створює цілісну поетичну подорож. Все це стає можливим завдяки певному ритму і незвичному звучанню деяких інструментів: етнічних ударних, електронних звуків та переходів. Все це створює ефект психоделічності, але саме цього творці й прагнули досягнути. Тому, хто хоче пірнути у відвертий монолог Іздрика, присвячується.

Жадан і Собаки

Мабуть, тандем Сергія Жадана і гурту «Собаки..» став одним із найбільш популярних у наш час. А склалася творча кооперація ще в далекому 2007. Тоді вийшов альбом-компіляція «Хор монгольських міліціонерів», для якого різні виконавці записали треки на вірші Сергія Жадана. «Собаки в космосі» опинилися серед учасників, так і почалася співпраця. Наразі Жадан і «Собаки» записали 5 альбомів і провели декілька турів Україною. У 2014 внаслідок тісної співпраці із поетом, гурт отримав назву «Жадан і собаки». Завдяки роковому звучанню тексти Сергія Жадана набули додаткових сенсів та ритму. Гурт часто гастролює Донеччиною та Луганщиною.

Катерина Гладка & Дмитро Демченко

Дует київської поетки Катерини Гладкої та дніпровського композитора Дмитра Демченка склався після фестивалю DniPRO ГогольFest, що відбувся восени 2019-го у Дніпрі. Тоді зародилася ідея створити спільний проєкт. Так в грудні 2019 з’явився альбом електропоезії «Вихід вгору» (Exit up). Поєднання глибокої поезії та космічних звуків пропонують слухачеві помандрувати вглиб своєї свідомості й звільнитися.

Міжнародний день сім'ї

Сьогодні, 15 травня, вся країна відзначає Міжнародний день сім'ї – день наших з Вами родин.

Сім´я, увібравши в себе історичний досвід всіх попередніх поколінь, завжди була і залишається осередком збереження духовних і культурних традицій нації. Весь світ знає, якою талановитою, працелюбною, духовно багатою є українська нація. Ці високі якості закладаються саме в сім´ї, де дитина отримує перші уроки любові до батька, матері, до своєї Батьківщини. У сім´ї вона набирається сил і натхнення, які допомагають їй впродовж всього життя долати життєві труднощі, досягати вершин і отримувати перемоги, адже саме родина є тією цеглинкою, з якої складається добробут та спокій у нашій державі.

Тож дозвольте у Міжнародний день сім'ї побажати Вам і Вашим рідним міцного здоров'я, щастя та непохитної твердості родинних стосунків. Нехай це свято стане для кожного з нас продовженням великого сімейного щастя і вагомих досягнень для кожної сім´ї.

Митець, якому випали дороги й манівці

Тодось Осьмачка (Осьмачка Теодосій Степанович) — видатний український письменник, поет, прозаїк, перекладач, у травні якому виповняється 125 років від дня народження. 

Народився Тодось Осьмачка 4 (16) травня 1895 року в селі Куцівка на Черкащині в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. З великого гурту своїх дітей батько спромігся дати середню освіту лише найстаршому синові — Тодосю. Вищу Осьмачка здобував уже самотужки. Замолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Під час світової війни за свою поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд. Але революція внесла свої корективи. З 1920 року він інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуку. Навчається в Київському Інституті народної освіти (так тоді звався університет). У студентські роки почалася його участь у літературному житті. Спершу він був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Підмогильний.Поет  у своїх творах прагне образно простежити історичний шлях України — пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить нове століття, і як буде стелитися доля українського народу. Поета огортають тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах.

Пропонуємо вашій увазі перегляд фільму про творчість Тодося Осьмачки , і ми впевнені що у кожного виникне бажання прочитати або прослухати повість «Старший боярин».