четвер, 19 вересня 2013 р.

Пишу, коли не можу не писати


Прозаїк, публіцист, есеїст, кіносценарист, ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник штурму Берліна та автор численних оповідань, повістей, романів. Олександр Олександрович Сизоненко народився 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівці на Миколаївщині, в трудовій хліборобській родині.
Пристрасть до читання розвивається в Сизоненка вже в шкільні роки і відтоді стане для нього постійною. Але найперший і найголовніший вчитель його – саме життя. В цьому одна з характерних особливостей Сизоненка як людської особистості взагалі, як письменника зокрема.
Юність Сизоненка та його ровесників була жорстоко обірвана війною. 1949 року він публікує на сторінках журналу „Вітчизна“ перше оповідання „Весна“. 1951 року виходить перша збірочка оповідань  „Рідні вогні“. З серидини 50-х років Сизоненко значно активізується в творчому відношенні. У 1962 р. переїджає до Києва, працює на кіностудії ім.Довженко.
Нагороджений орденами та медалями СРСР, України, Російської Федерації, лауреат літературних премій. Шевченківська премія (1984) за роман-трилогію „Степ“, „Була осінь“, „Мета“; премія імені І. С. Нечуя-Левицького; Літературна премія імені Юрія Яновського; премії „Золотий колос“.
Історія оповідей Сизоненка, чи то прозових, чи публіцистичних (між іншим, завжди пристрасних!) – власне історія степового українства. Його образи привабливі тим, що вони неповторні й незнищенні. Їх не змогли розтоптати війни, що точилися й точилися у безкраїх південних степах. Вони безсмертні. Бо кожний, хто бився поруч з ними, долаючи ворога, запам'ятав мудрі й привітні обличчя степовиків, їхню м'яку добру говірку, вміння у найскладніших ситуаціях не втрачати людяності.
Більш детальну інформацію про творчість прозаїка, публіциста, кіносценариста, можна отримати в відділі міського абонементу, в якому діє виставка “Пишу, коли не можу не писати„ (О.О. Сизоненку 90 років від дня народження).

ЗАПРОШУЄМО, відвідати нашу виставку!!!

Немає коментарів:

Дописати коментар