четвер, 23 квітня 2020 р.

Віртуальна книжкова виставка

«І сурмитеме недоспівана пісня»
 (До 100-річчя від дня народження українського письменника Григорія Тютюнника)


Коли говорять про Тютюнника, неодмінно згадують перше Григора — великого українського новеліста. А треба сказати, що Григір і Григорій були братами по батькові, Григорій – старший. На той час, у новій родині Михайла Тютюнника ріс другий син, якого, нічого не підозрюючи, батьки записали теж Григорієм. Щоб відрізняти братів, меншого рідня та односельці стали називати Григором.  Із першою дружиною, Ївгою Федорівною Буденною, батько Григорія не прожив і року. Невдовзі після народження сина  (23 квітня 1920 р.) подружжя тихо і швидко розлучилося. Після розлучення батько Григорія не одружувався 10 років, мати 7 років не виходила заміж. Михайло Васильович не полишав старшого сина: допомагав, як міг, і багато чого навчив — скажімо, віршів Шевченка (сам знав напам’ять мало не всього «Кобзаря»). 
Григора забрали тітка з дядьком на Донбас. Григорій 1938 р. вступив до Харківського університету. Навчання не завершив – почалася війна. Пішов добровольцем на фронт, двічі був тяжко поранений. Двічі втікав із полону, партизанив. 
Григорій Михайлович носив у легенях над серцем 20-грамовий уламок німецького снаряда. Згодом уламок вийняли, але операцій робили аж три, дві з них невдало, на спині залишилася рана, яка не загоїлася до кінця життя. Страждав на задишку та біль у грудях, що були часом нестерпні.
По війні працював учителем, літературним співробітником, затим — редактором прози у львівському журналі «Жовтень». 
Мешкаючи у Львові, Григорій тужив за рідною Шилівкою, за мамою, за молодшим братом. Цілих 15 років брати майже не спілкувалися. Зрідка бачились, але давалася взнаки велика різниця у віці: без батька говорити не було про що.
 Григорій Тютюнник поховагний на Личаківському цвинтарі у Львові. У рідному селі Шилівці є музей — невеличка кімната в школі. Завершити коротку оповідь про Григорія Тютюнника, мабуть, таки треба словами його молодшого брата, бо краще сказати про цього унікального письменника і його творчість не зміг би ніхто: «Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові»…

Твори:

"Нехай вітрами з високості крилата молодість зліта і на гучнім кленовім мості мої не спиняться літа."

Г. Тютюнник

Перше оповідання Г. Тютюнника «Мирон Розбийгора» було надруковане у журналі «Радянський Львів» (1950). Перша збірка оповідань «Зорані межі», до складу якої увійшли десять творів, видана у Львові 1951 року, потім — повість «Хмарка сонця не заступить» (1956). У творчій спадщині Г. Тютюнника є поетична збірка «Журавлині ключі», яка з’явилась уже через два роки після смерті митця, і роман «Буг шумить» (1965). Останній був розпочатий ще у 1947 році, автор продовжував писати його до останніх днів життя. Тематично цей твір близький до збірки «Зорані межі». Над романом «Вир» письменник почав працювати у 1956 році і окремим виданням книга вийшла в 1960 році (перша книга), в 1962 році – друга книга.


Тютюнник Г. М. Твори  : в 2 т.  Т.1 : Вир : роман. -Київ : Дніпро, 1970. - 501 с.

Тютюнник Г. М. Твори: В 2 т. Т.2 : Поезії. Буг шумить: Роман. Хмарка сонця не заступить: Повість. Оповідання. Нариси. -Київ : Дніпро, 1970. -392 с.






Тютюнник Г. М. Вир : роман. -Харків : Фоліо, 2013. -544 с.
Роман Григорія Тютюнника «Вир» — без перебільшення, найталановитіший, найемоційніший повоєнний твір – своєю появою засвідчив, що репресоване українське слово вижило. Епічне полотно роману розгортається перед читачем, рясніючи колоритними персонажами, сяючи рідними авторові пейзажами, спонукаючи замислюватися над вічними питаннями людського буття. За роман «Вир» Григорій Тютюнник у 1963 р. був відзначений Шевченківською премією (посмертно).


Тютюнник Г. М. Журавлині ключі : поезії / ред. та передм. Г. Книш. -Львів : 1963. -100 c. 
Відомий читачам прозаїк Григорій Тютюнник протягом всього життя писав поезії. Глибоким ліризмом і мужнім громадянським пафосом пройняті його вірші. У збірці "Журавлині ключі" вміщено частину поезій з творчої спадщини Григорія Тютюнника. Збірка поезії, написані під час війни — побачила світ по смерті автора, у 1963 р. 

"Назбирай мені листя кленового
там, де осінь у синіх борах,
напиши, що там гарного, нового
у студентських шумних вечорах.

Листя збудить солодку тривогу,
дальнє місто насниться мені,
де в далеку щасливу дорогу
відійшли мої зоряні дні.

Незабутні, студентські, жагучі
дні, що й досі я в серці ношу,
і огні журавлівської кручі
не забуду, в душі не згашу."


Літературна критика:

«Григорій Тютюнник за вродженим прізвищем – Буденний, але яке свято – читати його прозу! Бо то – поезія, то – сама Україна!» 
Г. Білоус

Воловець Л. Григорій Тютюнник:(укр. рад. письменник, лауреат Шевченківської премії) : літ.-критич. нарис. -Київ : Радянський письменник,  1967. -97 с. 
Воловець Лев Іванович  - поет, літературознавець, член НСПУ (1997), належить до тих, кого пізніше назвали поколінням шестидесятників. Він мислив їх категоріями, жив за їх принципами, однак не друкувався, писав, як кажуть, у шухляду. Бо такими були життєві нездоланні обставини, жорсткі радянські  реалії. І лишень після здобуття незалежності України, до котрої доклався як активний рухівець, просвітянин, почав друкуватися.



Шаховський С. М. Характери в сучасному романі. URL : https://md-eksperiment.org/post/20170329-harakteri-v-suchasnomu-romani

Низовий М. А. З ранньої поетичної творчості Григорія Тютюнника. 


Гресь М. М. Він любив свій народ. URL : https://md-eksperiment.org/post/20170329-vin-lyubiv-svij-narod


Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Золоте покоління

23 грудня члени клубу "Золоте покоління" зустрілися з нагоди настання  новорічних свят, читали вірші українських поетів та свої ...