неділя, 24 травня 2020 р.

"Мозаїка творчості Марка Кропивницького" (до 180-річчя від дня народження Марка Кропивницького, українського письменника)


Марко Кропивницький народився (22) травня 1840 в с. Бежбайраки (тепер с. Кропивницьке) на Херсонщині. Його батько Лука Іванович — «чоловік труда, труда мозольного», — досяг достатку й становища в суспільстві (мав посаду управителя панських маєтків). Дитячі роки Марко провів в маєтку князя Олексія Миколайовича Кантакузена в селі Катеринівка (яке з 1962 є частиною села Новокрасне, що в наш час входить до Арбузинського району Миколаївської області), де його батько працював управителем. Там він проживав (з перервами) до 14- річного віку. Про дитинство в Катеринівці Марко Лукич розповідає в своїх автобіографіях і листах до Антоніни Маркович; також дитинству драматурга присвячені книги Миколи Смоленчука «Степи полинові» та «Ой літав орел», а також повість арбузинського журналіста М.Петрова (Михайла Пигиди) «Маркове дитинство». Освіту М. Кропивницький здобував без будь-якої системи — то у приватній школі шляхтича Рудковського, то в Єлисаветградському училищі. Нормальне навчання стало можливим лише у Бобринецькій повітовій школі, яку юнак закінчив із похвальним листом. Мати вчила його музики, розучувала з ним різні вокальні партії. В цей час М. Кропивницький брав участь в аматорському гуртку, в якому ставили п’єси українських і російських драматургів. Після невдалої спроби продовжити навчання в гімназії в Києві юнак повертається до Бобринця і вступає на службу до повітового суду.

З 1862 р. М. Кропивницький відвідує заняття на юридичному факультеті Київського університету, як вільний слухач. Під враженням однієї з перекладних мелодрам, побачених у київському театрі, він пише п’єсу «Микита Старостенко». То був твір недосвідченого автора (згодом він сам критично оцінив цю спробу). Тепер вона відома у варіанті, який зазнав численних ґрунтовних авторських доробок. Так і не завершивши з різних причин освіти, М. Кропивницький поповнював свої знання самостійно, особливо з переїздом до Єлисаветграда, куди у 1865 р. було переведено повіт, і де були бібліотеки. Там він і Іван Тобілевич«знайомились потроху з Смайльсом, Робертом Оуеном, Джоном-Стюартом Міллем, Спенсером, Молешоттом і іншими; читали дещо і із Шекспіра, Байрона, Гете, Гейне, Дюма, Жорж Занд, Теккерея». На казенній службі він не просувався, а часто зовсім втрачав заробіток через захоплення мистецтвом та участь в аматорських виставах. У 1871 р. Кропивницький перейшов у професіональні актори, погодившись працювати у трупі графів Моркових (Одеса). Протягом десяти років роботи в російських театральних трупах він набув величезного сценічного досвіду, глибоко вивчив специфіку й закони театрального мистецтва, виробив свої творчі принципи, розуміння місця театру в житті суспільства. У 1872 р. в одеській газеті «Новороссийский телеграф» було опубліковано водевілі М. Кропивницького «Помирились» і «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання». Важливим етапом у творчому житті Кропивницького та історії українського театру були його гастролі 1875 р. у Галичині, де, працюючи актором і режисером театру товариства «Руська бесіда», він доклав зусиль до змін у репертуарі й художньому стилі театру, у наближенні його до реалізму й народності.

Після скасування (1881) заборони українського театру почали виникати українські трупи — у Києві, Харкові, Одесі. Та робота в них не задовольняла Кропивницького, який прагнув кардинальних змін у сценічній творчості. У 1882 р. він організовує свою трупу, яка приблизно через рік зливається з трупою Михайла Старицького, де Кропивницький стає провідним режисером. Збірка творів М. Кропивницького, що вийшла у Києві в 1882 р., включала п’єси «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Глитай, або ж Павук» та «Невольник». У перше двадцятиліття Кропивницький писав переважно твори комедійних жанрів — «Помирились» (1869), «За сиротою і Бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1871), «Актор Синиця» (1871) — переробка водевілю Д. Ленського «Лев Гурич Синичкін», «Пошились у дурні» (1875), «По ревізії» (1882), «Лихо не кожному лихо — іншому й талан» (1882), «Вуси» (1885) — за оповіданням О. Стороженка. Цим водевілям, як і створеним у цей період драмам «Невольник» (1872) за поемою Т. Шевченка, «Беспочвенники» (1878, остаточна редакція — 1898), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж павук» (1882), притаманні жанрова визначеність, традиційність системи художніх засобів (зокрема, розгортання конфлікту навколо головного героя або головної пари, яким протиставлені інші персонажі). У драмах «Де зерно, там і полова» («Дві сім’ї») (1888), «Зайдиголова» (1889), «Олеся» (1891), «Перед волею» (1899), «Розгардіяш» (1906) поряд з основним конфліктом розгортається додаткова сюжетна лінія.

У 90-ті рр. Кропивницький не раз свої п’єси називає малюнками — «малюнки сільського руху» («Конон Блискавиченко», 1902, «Скрутна доба», 1906), «малюнки сільського життя» («Старі сучки й молоді парості», 1908), «малюнки сільського каламуту» («Зерно і полова», 1910), — інтуїтивно відчуваючи істотні відмінності їх структури, в якій важко визначити початок, середину й кінець дії, бо зав’язка в них, по суті, відбулася ще до початку твору, а конфлікт фіналом не вичерпується. Своєрідним явищем є комедії Кропивницького «Чмир» (1890), «На руїнах» (1900), «Супротивні течії» (1900), «Мамаша» (1903), «Старі сучки й молоді парості», як і водевіль «Дійшов до розуму» (1909). У деяких з них наявні ознаки трагікомедії, що була новим для того часу жанровим утворенням. Актуальні проблеми театрального життя України кінця XIX століття піднімає комедія «Нашествіє варварів» (1900). Незлостивою іронією позначено комедію «Голомозий» (1908), названу автором драмою. Серед авторських жанрових визначень є й «етюд» (одноактівки «По ревізії», «Лихо не кожному лихо…»). Прагнення драматурга до жанрової різноманітності знайшло свій вияв і в двох останніх його творах, позначених трагедійністю («Страчена сила», 1903; «Зерно і полова», 1910).

Час від часу письменник звертався до інсценізації та переробки відомих літературних творів («Невольник» за Шевченком, «Вій» і «Пропавша грамота» за Гоголем, «Вергілійова Енеїда», «Чайковський, або Олексій Попович» за Гребінкою, «Підгоряни» заГушалевичем, «Вуси» за Стороженком, «Хоть з мосту та в воду головою» за Мольєровим «Жоржем Данденом»). Він написав більше сорока п’єс різних жанрів, включаючи переробки та інсценізації, перекладав Шекспіра, деякі твори російської драматургії. Навіть в останні роки життя, змушений через різке погіршення стану здоров’я оселитись на хуторі Затишок, Кропивницький досить часто виїжджав брати участь у спектаклях, продовжував писати п’єси, намагаючись порушувати найзлободенніші, найгостріші теми тогочасного життя. Кропивницький клопочеться про організацію школи для селян та їхніх дітей, створює дві дитячі п’єси, використовуючи мотиви народних казок («Івасик-Телесик», «По щучому велінню»), та працює над їх постановкою в себе на хуторі. Помер 21 квітня 1910 р. по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

Твори Марка Кропивницького

Кропивницький М. Глитай,або ж Павук : драма в 4-х діях, 5 одмінах. - Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2017.

П'єса виношувалась протягом тривалих років і була написана, як зазначив сам автор, «... ще до тих часів, коли дозволені були українські вистави». Ймовірно, що перші начерки «Глитая» припадають десь на 70-і рр. минулого століття.  Офіційний дозвіл 1881 р. міністерства внутрішніх справ виставляти п'єси українською мовою прискорив написання драми. Після перших гастролей української трупи Марко Лукич, як згадує про це М. К. Садовський, «сів кінчати й виправляти свою драму «Глитай, або ж Павук». Зауваження М. Садовського свідчить про те, що цю п'єсу Кропивницький написав колись раніше. Остаточне ж опрацювання «Глитая» припадає десь на початок або середину 1882 р. З грудня 1882 р. п'єсу здано до цензури, а 15 грудня цього ж року дозволено цензором до вистави. Трупа Кропивницького здійснила прем'єру «Глитая» в м. Чернігові 11 січня 1883 р. В ролі Йосипа Бичка виступав автор. Роль Олени виконувалаМ. Заньковецька, Андрія- М. Садовський.


Кропивницький М. Дай серцеві волю, заведе в неволю. -Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2018.

Над п'єсою Кропивницький почав працюватив 1863 році в Києві, а завершив того ж року в містечку Бобринець. Первісна назва твору «Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить» після кількох переробок була замінена драматургом на іншу -«Дай серцеві волю, заведев неволю». Автограф першої редакції, який довго і старанно розшукував сам письменник, став відомий радянським літературознавцям лише1950 р., коли його подарувала Державному музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР вчителькаМ. Г. Варакіна з села Порєцьке, Чуваської АРСР. До М. Г. Варакіної рукопис потрапив від товариша Кропивницького по Бобринецькому повітовому училищі та участі в аматорських виставах, згодом гласного міської думи Є. Є. Мячикова. На першій сторінці рукопису автором блакитним олівцем написано: «Дай серцеві волю, заведев неволю». В кінці позначена дата: «1863 года июля 23 дня, г. Киев».

Кропивницький М. Доки сонце зійде, роса очі виїсть  : драма в 4-х діях і 5-ти одмінах. - Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2017.

Першу, чорнову, редакцію п'єси, за свідченням самого автора, можна віднести до 1868-1870 рр.  В зв'язку з дозволом властей у 1881 р. ставити п'єси українською мовою, Кропивницький, як згадує про це М. К. Садовський, влітку 1882 р. «почав переробляти комедію (сказано саме так.- П. К.) на чотири дії «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», яку він, Садовський, знайшов тоді між його паперами («шпаргалами»), п'єсу, яку, вважає мемуарист,- "видимо він (тобто М. Л. Кропивницький.- П. К.) написав, а потім занедбав. Цю комедію, що була написана наполовину по-українському, він переробив за літо на драму тієї ж таки назви" . Ця переробка, яку можна вважати за другу редакцію драми, була дозволена царською цензурою і виставлялася українськими театральними трупами аж до 1891 р., коли її було заборонено.  У 1891 р. Кропивницький надіслав міністру внутрішніх справ «Прошение», в якому повідомляв, що через рік (тобто в 1892 р.- П, К.) він п'єсу«Доки сонце зійде, роса очі виїсть» переробив і під назвою «Не до пари» подав до цензури, і незабаром отримав відповідь: «Признана неудобной». Цей варіант п'єси є третьою переробкою. До нашого часу він не зберігся.  Четвертим варіантом п'єси є «Нерівня», яку Кропивницький остаточно завершив і надіслав до цензури 1894 р. Заборона цього варіанту драми знову змусила Кропивницького переробляти твір.  У 1899 р. він надсилає до цензури новий, п'ятий варіант п'єси під назвою «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», який у 1900 р. і був дозволений до вистави і друку. В такому вигляді п'єсу надруковано в третьому томі творів М. Л. Кропивницького видання  1903 р. Порізаний текст п'єси не міг задовольнити демократично настроєного драматурга. Він ушосте переробляє твір, орієнтуючись на первісний (пізніше заборонений) варіант 1882 р.  Із цих шести редакцій п'єси «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» до наших днів дійшло лише три - «Нерівня» (1894р.), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1899 р.) і «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1900р.).  21 січня 1883 р. відбулася прем'єра п'єси і бенефіс М. Л. Кропивницького. Автор виконував дві ролі: Максима Хвортуни і поміщика Воронова.

Кропивницький М. По ревізії: п’єса на одну дію. - Київ : Мультимедийное издательство Стрельбицкого, 2017.

Марко Лукич Кропивницький був видатним артистом, одним з видатних творців українського театру. У веселій п’єсі своїй – «По ревізії» письменник яскравими фарбами малює внутрішнє життя сільського волостного правління».





Життєвий і творчий шлях


Коломієць Р. Марко Кропивницький.- Київ : Фоліо, 2019. -120 с.

Фундатор українського професійного театру Марко Кропивницький (1840—1910) був на рідкість обдарованою людиною. Він створив понад 40 п’єс, заснував перший національний професійний театр на теренах Східної України (уславлений театр корифеїв), виховав ціле покоління українських акторів-професіоналів. Його чудові акторські дані (зіграв більше 500 ролей) доповнювалися прекрасним голосом — високим басом. Крім того, Марко Лукич написав мелодії для багатьох п’єс, розумівся на образотворчому мистецтві (це дозволяло йому керувати створенням декорацій), був тонким і спостережливим психологом, що постійно проявлялося у його роботі  як режисера. Ще за життя Кропивницького називали «батьком українського театру», «українським Мольєром» і «українським Шекспіром», а його прогресивні ідеї актуальні й у наш час.


Новиков А. Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького. -Харків, 2019. -315 с.

7 травня 2019 року, якраз до дня народження М. Кропивницького вийшла книга літературознавця, доктора філологічних наук Анатолія Новикова „Учитель корифеїв: життя Марка Кропивницького“. Враховуючи малий тираж і те, що вона вийшла у Харкові, навряд чи широкий читач, а тим більше мешканці міста, матимуть можливість познайомитися з книгою. А вона заслуговує цього. Тут подано не лише розгорнуту картину життя і творчости М. Кропивницького, його взаємин з колеґами, з тодішньою владою, а й загальну картину театрального життя в Україні того часу.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар

Золоте покоління

23 грудня члени клубу "Золоте покоління" зустрілися з нагоди настання  новорічних свят, читали вірші українських поетів та свої ...